Три питання про казус Коломойського

0

Три питання про казус Коломойського
Три питання про казус Коломойського

Істеризований, перенасичений маніпуляціями інформаційний простір, раптово розколотий на табори медійно-активістський фейсбук-істеблішмент і дискусія, що переростає у какофонію. В цій невимовно важкій атмосфері війни всіх проти всіх, - тієї самої, якої ми так боялися, - перебуваємо з 19 березня. В цей день наглядова рада змінила менеджмент «Укртранснафти», а невдовзі голова Дніпропетровської облдержадміністрації Ігор Коломойський приїхав до офісу компанії захищати свої інтереси та агресивно поспілкувався з журналістами. І понеслось…

Що найцікавіше, всі головні аргументи, які лунають у дискусії, слушні – питання лише в пріоритетах. 

Олігархів давно пора відтерти від кормушки? Пора. Відтирати треба не лише Коломойського, а всіх – Ахметова, Пінчука, Фірташа, Григоришина… Порошенка? Звісно, їх також. Чому ж почали з Коломойського? А чом б й не з Коломойського? А з кого? Коломойський – це питання національної безпеки? Так, і нафта й бюджетні надходження також. Ображений Коломойський – загроза для України? Але замирений Коломойський, якому можна все – теж загроза. Коломойський врятував Дніпропетровську область від «російської весни» і перетворив на патріотичну фортецю? Усе правда. В інших областях, де не було свого Коломойського, «народних республік» немає? Справді, нема. Чиновник не має права хамити журналістові, який виконує свою роботу? Не має. Взагалі ніхто не має! Відставка через матюки – не перебір? Перебір. Плазувати перед інвестором, захищаючи його інтереси – ницо? Так, але це роблять не тільки медіа Коломойського. Нам потрібна Україна без олігархату? Так, але через боротьбу з олігархами може статися, що не стане ніякої України… І так далі.

Контрапунктами - особливо цинічні репліки. Огидне «двое людей ночью друг друга матом покрыли» з уст народного депутата Сергія Висоцького. «Русские диверсанты» у нічній промові Коломойського. Опитування на сайті ICTV: «Як потрібно покарати Коломойського за слова і дії?» (там так і виділено). Кровожерний бойовий танок у новинах каналів Пінчука, Фірташа й Ахметова…

Так тривожно й незатишно не було, здається, з часів Майдану та диктаторських законів. Із війною простіше – там є ворог і є наші. А тут усі – наші. Кожен по-своєму правий. Тільки не до кінця зрозумілими залишаються відповіді на три важливих запитання.

Чому проблема «Укртранснафти» розглядалась лише в контексті «олігархічної війни»?

Що таке «Укрнафта» і «Укртранснафта», краще розкажуть народні депутати України Найєм і Лещенко. Простому смертному достатньо знати, що це великі гроші. Які, на думку держави, мають відійти державі, а на думку Коломойського – залишитися в нього. Дозволимо собі аж настільки спростити суть початкового конфлікту.

Про цей конфлікт простий смертний, який не дивиться hromadske.tv, не читає онлайн-ресурсів журналістських розслідувань і ділових журналів, міг довідатись лише в один спосіб. Із травня минулого року, коли конфлікт між Коломойським та Ігорем Єремеєвим уперше після Майдану вилився в обмін телевізійним компроматом, тема «Укрнафти», а згодом і «Укртранснафти», вигулькувала в телеефірі регулярно (дивіться моніторинг щоденних теленовин). Приблизно раз на тиждень у новинах «Інтера», рідше – на «Україні», ще рідше – на ICTV виходили однотипні й однаково тенденційні сюжети на цю тему. Глядачам повідомляли, що олігархічна група «Приват» запопала державні компанії, використовує їх у своїх інтересах та відмовляється сплачувати дивіденди. Але ніколи не пояснювали, чому. І взагалі ніколи не давали слова обвинувачуваній стороні.

Людина, яка отримує інформацію переважно з теленовин, уперше мала шанс почути пояснення  щодо «Укрнафти» з уст Коломойського в п’ятницю, шостого березня 2015 року. Воно звучало так: «Когда НАК "Нафтогаз" рассчитается с "Укрнафтой", а он должен ей по сегодняшним ценам там 130 миллиардов гривен, ну там он отдаст тогда. Тогда Укрнафта пару миллиардов отдаст обратно». Навівши цю цитату, телеканал «Інтер» не обтяжив себе роз’ясненням, який борг міг мати на увазі зловорожий олігарх. Думаєте, пересічний глядач відрізняє «Укрнафту» від «Нафтогазу» й допетрає сам, що до чого?

Один вирваний із контексту і помпезно поданий в ефірі синхрон. І десятки сюжетів і повідомлень із звинуваченнями без відповіді, численні коментарі завжди тих самих експертів, які мають завжди однакову думку. І ще десятки й десятки новинних матеріалів і телефільмів, присвячених ошуканству та ненадійності «Приватбанку», рейдерству та здирництву компаній групи «Приват», свавіллю приватних армій, викраденню чиновника Величка, підслуханим телефонним розмовам та іншим гаданим злодіянням дніпропетровського губернатора.

Альтернативної точки зору щодо «Укрнафти» чи «Укртранснафти» годі було шукати в новинах «1+1»: до 19 березня канал Коломойського огризався доволі мляво, зазвичай не реагуючи на компромат, а натомість шукаючи слабкі місця опонентів. На дражливі теми, що зачіпають інтереси інвестора, тут воліли мовчати. На спроби дискредитувати «Приватбанк» відповідали чорним піаром проти Фірташевого банку «Надра» або прихованою рекламою «Приватбанку» ж, а на нафтовий компромат не відповідали взагалі.

Можливо, збалансованих, неупереджених, створених за стандартами матеріалів про «Укрнафту», «Укртранснафту» та інші суперечливі моменти у відносинах групи «Приват» і держави треба було шукати в новинах незалежних телеканалів? 24-го, 5-го, Першого національного? Ні, вони також мовчали, ймовірно, не бажаючи втягуватись у розбірки олігархів.

Авжеж, в інтернеті можна знайти про контрольовані Коломойським державні компанії все, що потрібно - варто лишень поґуґлити. Та от, на жаль, більшість аудиторії не ґуґлить, особливо на теми, актуальність яких не очевидна. Тож для цієї більшості ситуація з «Укртранснафтою» стала повною несподіванкою 19-20 березня, коли конфлікт перейшов у гарячу фазу і мовчати про нього вже не виходило. Багато разів повторювані телебаченням матюки дніпропетровського губернатора нарешті привернули увагу до того, що видавалося нудними олігархічними чварами.

Аналогічна історія вийшла на початку березня зі зниклим чиновником Дніпропетровської міськради Олександром Величком. «Україна» та «Інтер» розкрутили детективну історію про викрадення та добутий тортурами компромат, за допомогою якого «Приват» начебто змусив піти дніпропетровського мера. Який засіб масової інформації пройде повз такий ласий, захопливий сюжет? А будь-який. Окрім опозиційних каналів та низки сайтів, історія Величка була хором проігнорована українськими ЗМІ.

Табу для медіа, які належать Фірташу, Ахметову, Пінчуку й Коломойському, встановлюють їхні власники. Але чому ці табу поширюються на інші ЗМІ? Бо це погано пахне? Бо за це не платять? Бо платять за те, щоб про це не писали? Через страх бути звинуваченим у джинсі? Через страх перейти дорогу тим, кого чіпати небезпечно? Ваш варіант?

В усякому разі, частина відповідальності за фекальні фонтани в теленовинах і розбрат у спільноті, яка раніше більш-менш консолідовано відстоювала демократичні та європейські цінності на Майдані, лежить на тих журналістах, які уникали цієї теми. Можливо, якби збалансована інформація  про природу симбіозу держави й групи «Приват» була донесена до електорату перед виборами, й до теперішнього бедламу не дійшло б.

Чому патріотизм має виправдати хамство або хамство – перекреслити патріотизм?

З усього багатоголосся, що вибухнуло на тему непристойного монологу Коломойського, дивують лише звинувачення на адресу журналістів. Здається, люди, які після перегляду відео з-під «Укртранснафти» знайшли в чому звинуватити Сергія Андрушка, просто заплутались і втратили орієнтацію. Закидати журналістові, що він поставив запитання чиновнику – поза межами адекватності.

Як і звинувачувати колег Сергія в тому, що вони «води в рот набрали». А мали, певно ж, уподібнитись пташиному базару й дати агресору рішучу відсіч?  Не відповідати на невмотивовану словесну агресію співрозмовника – єдина можлива поведінка вихованої людини в такому випадку.

На місці Сергія міг бути хто завгодно, й лихословити на його адресу, сподіваючись, що ці інвективи виправдають поведінку Коломойського, - паскудство. А історія про «питання, що накопичились» у Коломойського до Андрушка, озвучена дніпропетровським губернатором в інтерв’ю Аллі Мазур 22 березня, радше скидається на продуману технологами домашню заготовку, як і багато іншого в цій розмові. Андрушко ще й підіграв Коломойському, своїм дописом на «УП» підтвердивши, що в дніпропетровського губернатора до нього «щось особисте».

У контексті боротьби між владою та групою «Приват» за контроль над «Укртранснафтою» сцена з Андрушком – лише яскрава інтерлюдія. Вона демонструє, наскільки знервованим і розлюченим був Коломойський, як дратувала в ту ніч його увага преси. Те, що було далі – захоплення офісу, таємничі автоматники дніпропетровського походження, звинувачення, погрози та вияви непокори аж до вимоги відставки «київської влади», - це вже щось значно серйозніше. Однак обурення мас та медіа викликає саме сцена з Андрушком, і саме за неї дніпропетровському губернатору винесено догану.

І саме за неї вдячно вхопились бійці медійно-олігархічного фронту. Анонімний сюжет у програмі «Факти тижня з Оксаною Соколовою» 22 березня ставить події з ніг на голову: матюкливий спіч Коломойського тут є інформаційним приводом, новиною, а конфлікт навколо «Укртранснафти», ситуація з «Укрнафтою» та інші гадані зловживання олігарха – бекґраундом. Візаві Оксани Соколової з «Інтера» Дмитро Анопченко протягом усього випуску «Подробностей недели» раз у раз виходить на зв’язок із кореспондентом Сергієм Кудімовим, аби той – оминаючи, звісно, нудні подробиці про резервуари та технологічну нафту, - ще раз барвисто описав озброєних добровольців батальйону «Дніпро-1», пригнаних Коломойським до Києва. Винятком із-поміж підсумкових тижневиків були «События недели», які доволі докладно розписали своє бачення передумов та причин конфлікту – але забувши, як завжди, про баланс.

Проте диспропорція в картинці, яку нам показують, очевидна. Як зазначив у своєму сюжеті для програми «Час. Підсумки тижня» на 5 каналі Олексій Братущак, «ця економічно-фінансова історія могла б не набути широкого розголосу, якби не манера спілкування чиновника з журналістами на ґанку "Укртранснафти”».

Згадаймо, як усе починалось. Рік тому призначення Ігоря Коломойського, одного з найбагатших і найвпливовіших українських бізнесменів, на формальну посаду голови ОДА, яке на практиці означало перехід області під повний контроль його команди, видавалось прийнятним компромісом. Є різні думки, версії та міфи про те, що «приватівці» зробили з Дніпропетровщиною. Мешканці цього регіону, до яких колись належав і ваш автор, мають що і з чим порівнювати: вони здебільшого визнають досягнення Коломойського, хоча не ідеалізують його.

«Приватівці» весь час говорили, що ставлять безпеку держави вище за власні бізнесові інтереси. Очевидно, після ситуації з «Укртранснафтою» вірити цим словам стало не так легко. І факт, багато хто сподівався від Коломойського певної самовідданості, патріотичного альтруїзму. Але точно не куртуазних манер.

Чи повинні журналісти втрачати професію, щоб не втратити країну?

Елемент стокгольмського синдрому був завжди: прогнутись добровільно, перш ніж тебе нагнуть силою. Це не так важко, коли власник, чиї інтереси ти захищаєш, порушуючи стандарти журналістики, - овіяний новітньою міфологією рятівник Дніпропетровщини. Або, як люблять висловлюватись у непублічних розмовах між собою співробітники більшості ЗМІ Коломойського, «ще не найгірший варіант».

І, з іншого боку, набагато легше майструвати тенденційну чорнуху, якщо ти віриш, що рятуєш Україну від олігархічної чуми, втіленої у вальяжному матюкливому мільярдері. Особливо якщо твої вчорашні колеги, а тепер народні депутати так завзято переконують, що Коломойського треба зупинити, поки він не зупинив нас. А твій власний олігарх тим часом годує Донбас, відбудовує Україну з Відня чи просто проводить унікальні мистецькі виставки.

У 2004-му журналісти в прес-центрі Центральної виборчої комісії плакали, коли Сергій Ківалов оголосив Віктора Януковича обраним Президентом України.  Сьогодні ті, хто плакав тоді, радіють або сумують через відставку дніпропетровського губернатора, доводять одне одному та навколишнім, що це перемога або навпаки – зрада.

І сльози на очах та патріотичний пафос часів Майдану в ефірі «ТСН», і сервільні сюжети на зразок цього витвору Дмитра Фурдака 22 березня, або ж незабутньо ганебний передвиборний компромат на Петра Шкутяка, і саркастичне «я не мушу дотримуватись професійних стандартів, бо не маю журналістської освіти» від ведучої новин «1+1» – речі одного порядку. Як і сюжети й дописи одержимих ідеєю очищення України від олігарха номер один – подекуди за межами істерики. Як і методична щоденна дискредитація Коломойського і його бізнесу всіма можливими методами, яку редактори й сірі кардинали новин «Інтера» та «України» виправдовують одвічним аргументом «в чужой … соломинку ты видишь, а у себя не видишь и бревна».

Це ознаки неповернення журналістики з Майдану. «Співпричетних» журналістів, упевнених у тому, що вони воюють на боці (відносного) добра проти (абсолютного) зла, використовувати найлегше – їм навіть не треба доплачувати.  Ці журналісти, вони ж активісти, вони ж – подекуди – вже політики, почуваються суб’єктами політичних процесів, хоча насправді є інструментами.

І це вже має наслідки. Стільки скепсису, зневаги, недовіри, зверхності на адресу журналістів як таких – без розбору, бо кому треба розбиратись у сортах, - я ще не бачив. І навіть починаю вірити в 58-відсоткову недовіру до ЗМІ в останньому дослідженні Копатька.

Йти на компроміси з суворою реальністю недогодованого, дотаційного та залежного від  олігархів ринку – звичайно, можна, інакше більшості українських журналістів довелося б відмовитись від професії. Питання лише в тому, чи бачимо ми світло в кінці цього тунелю.

Чи настане час, коли журналісти перестануть бути інструментами, вимушеними – або готовими добровільно – порушувати стандарти й етичні принципи свого ремесла в інтересах того, хто платить їм зарплатню? Чи наблизився б цей день, якби переміг Коломойський? Чи наблизився цей день, коли Коломойський програв?

Якщо, звісно, нас не влаштовує тунель без світла в кінці.

http://osvita.mediasapiens.ua/


Теги статьи:
Распечатать Послать другу
comments powered by Disqus
Топ-менеджеры "Открытия" попадут в "чёрный список" / 18.10.2017
Топ-менеджеры "Открытия" попадут в "чёрный список"
Центральный Банк России включит в чёрный список более 120 высокопоставленных сот… Подробнее
Петренко соврал, что не знает "смотрящего" за Минюстом Довбенко / 17.10.2017
Петренко соврал, что не знает "смотрящего" за Минюстом Довбенко
Министр юстиции Павел Петренко отрицает знакомство с так называемым серым кардин… Подробнее
Максим Мартынюк: выгодный бизнес на государственной службе / 06.10.2017
Максим Мартынюк: выгодный бизнес на государственной службе
Состоянию многих украинских чиновников, а тем более министров, вполне могут поза… Подробнее
Бандит и уголовник Юрий Гущин и его Гута-банк продолжают свою бандитскую деятельность в России / 04.10.2017
Бандит и уголовник Юрий Гущин и его Гута-банк продолжают свою бандитскую деятельность в России
Юрий Гущин, основатель компании группа «Гута», родился 1 августа 1944 года в пос… Подробнее
«СБУ» или Самый Большой Улов Валентина Наливайченко. Часть 1 / 02.10.2017
«СБУ» или Самый Большой Улов Валентина Наливайченко. Часть 1
Почти пять лет на должности, два срока в кресле руководителя одного из самых сек… Подробнее
Юлмарт - банкрот: Костыгин под следствием / 02.10.2017
Юлмарт - банкрот: Костыгин под следствием
Совладелец онлайн-ретейлера пытается запустить процедуру банкротства компании по… Подробнее
Бизнес на крови: Корбан и Филатов загубили тысячи судеб ради рейдерского захвата ТЭЦ / 29.09.2017
Бизнес на крови: Корбан и Филатов загубили тысячи судеб ради рейдерского захвата ТЭЦ
Иловайский котел – самая трагическая глава в истории независимой Украины. Только… Подробнее
Владелец Glorax Development Андрей Биржин: Путин - главная угроза для России! Он ведет страну к катастрофе! / 29.09.2017
Владелец Glorax Development Андрей Биржин: Путин - главная угроза для России! Он ведет страну к катастрофе!
Беглый олигарх и владелец Glorax Development Андрей Биржин находящийся сейчас в … Подробнее
"Распил-арена"? / 18.10.2017 / / Фото
loading...
Загрузка...
loading...
Загрузка...
Все статьи
Последние комментарии
Наши опросы
Где больше всего бандитов и коррупционеров?








Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте